Від початку Другої світової війни минуло 70 років, але люди того покоління ніколи не забудуть канонаду гармат, гуркотіння літаків, вибухи снарядів і бомб, квартали розбитих будинків. А ще спалені, порожні села, на дорогах розкидані, понівечені трупи людей. З війною до кожного дому прийшло горе. Мільйони батьків залишилися без дітей, їхня старість без радості, їхнє горе довічне. Мільйони жінок так і не дочекалися з війни своїх чоловіків, мільйони наречених так і не вийшли заміж. Це означає мільйони ненароджених дітей.

   А скількох людей позбавлено життя в газових камерах, спалено в печах крематоріїв?

   Більшість з них забуто вони ніколи не будуть названі, бо залишилися без імені, без прізвища, без фото.  

   09.04.2015 року учні групи №228 "Маляр. Штукатур" разом з класним керівником Сальніковою Ларисою Дмитрівною та майстром в/н Братівник Людмилою Олександрівною згадували про людей, які пройшли крізь пекло фашистського рабства, які в молоді роки були позбавлені в неволі всього: дитинства, права навчатись, любити, відпочивати, займатись улюбленою справою, вільносвоє майбутнє.   

      Чого тільки, крім смерті, не пережили наші люди у фашистському рабстві: висміювання, потоптання, зневагу, ненависть, знущання, заборону. 

    Але, незважаючи ні на що, покоління наших дідів та бабусь зуміло не тільки вижити, а й показало приклади високих духовних і вольових якостей. Вони своєю чесною працею зробили значний внесок у розвиток суспільства, виховали гідне покоління дітей та онуків. 

    Вони стали добрими робітниками і робітницями, інженерами, техніками, лікарями, вчителями, захистили кандидатські та докторські дисертації, допомогли відбудувати свою державу.

    Наш святий обов'язок – завершити величезний труд по увіковіченню їх подвигу і пам'яті, збереженню і підтримці символіки на місцях пам'яті і вічного покою.